Роза Блюмкiн

Роза Блюмкін уже багато років лишається ілюстративним прикладом успішної, цілеспрямованої підприємниці, а ЗМІ давно охрестили її «королевою рітейлу». Історія білоруської єврейки, яка дожила до 104 років і підкорила Америку не завдяки, а попри все.

Народжена сильною

Роза Блюмкін (Горелік) народилася 3 грудня 1893 року неподалік від Мінська у родині бідного рабина, якому не вистачало грошей навіть на матрац для дітей. Тому Роза і семеро її братів спали просто на підлозі. У 13 років дівчинка босоніж пройшла майже 30 кілометрів до найближчої залізничної станції, щоб звідти під сидінням потягу доїхати до Гомеля. Обходивши більше 20 різних закладів із проханням узяти її на роботу, Роза все-таки отримала робоче місце у магазині тканин. Єдине, про що дівчинка просила власника, щоб він дав їй переночувати, а вона наступного дня «покаже, на що здатна».

І показала! На ранок, коли Роза прийшла на роботу і обслуговувала першого покупця, то дала фору більш досвідченим продавцям, після чого власник магазину попросив дівчинку лишитися в нього. У 16 років Роза Горелік була управителем і керувала шістьма дорослими чоловіками. «Не хвилюйтеся за чоловіків, мамо. Вони всі мене бояться», — писала Роза додому. 

Заміжжя з Ізидором Блюмкіном — продавцем взуття — припало якраз на початок Першої світової війни, залишатися було небезпечно. У подружжя вистачало грошей тільки на один квиток до Америки і Розі доводиться вирішувати: за кордон їде чоловік, а сама вона лишається збирати на власну поїздку.

Тільки через два роки Роза вирушила до Америки. Дорога була нелегкою: до Китаю вона дісталася потягом по Транссибірській магістралі, звідти (нелегально перетинаючи кордони) доїхала до Японії, а потім на вантажному судні допливла до Сієтла за 6 тижнів. Там її зустріли представники Організації допомоги єврейським іммігрантам, які й допомогли возз’єднатися із чоловіком. Пізніше Роза врятує від страшної участі усіх своїх близьких, коли допоможе родині переїхати до Америки.

У 16 років Роза Горелік була управителем і керувала шістьма дорослими чоловіками. «Не хвилюйтеся за чоловіків, мамо. Вони всі мене бояться», — писала Роза додому.

Американська мрія зі складнощами.

Через деякий час у Рози й Ізидора народилася донька Френсіс, і Блюмкіни вирішують переїхати до Омахи, яка на той час була одним із найбільших оліетнічних міст Америки та досить важливим транспортним вузлом. Роза, яка до кінця життя не опанувала у повній мірі англійську, мала змогу говорити в Омасі  російською та ідишем. Ізидор відкрив ломбард, а Роза займалася дітьми (після Френсіс їхня родина поповнилася сином Льюісом і двома доньками — Синтією та Сильвією).

Часи Великої депресії не оминули й родину Блюмкінів. Ломбард довелося зачинити, і тоді Роза взяла бізнес у свої руки. Інтуїція та розуміння людей, які її оточували, компенсували відсутність економічної освіти чи знання ринку. «Купуєш річ за три долари, а продаєш за три тридцять», — інструктувала вона чоловіка. Зовсім скоро Омаху заполонили тисячі листівок, у яких повідомлялося, що Блюмкіни одягнуть будь кого з ніг до голови за п’ять доларів. У набір, запропонований покупцям, входила білизна, костюм, краватка, туфлі та солом’яний капелюх. За один день Роза й Ізидор заробили 800 доларів — більше, ніж за весь попередній рік.

Бізнес почав набирати обертів і зовсім скоро Блюмкіни торгували коштовностями, шубами та меблями. Низькі ціни та доступність товару залишалися основними принципами магазину Рози й Ізидора. Покупці все частіше й частіше цікавилися саме меблями. І Роза бере в борг у брата 500 доларів, щоб відкрити магазин Blumkin’s, але оптовики не хотіли мати з нею справу: за словами дилерів, вона збивала їм ціну.

Але жінка, яка подолала півсвіту, щоб врятувати свою сім’ю і себе, яка з 16 років керувала підлеглими, яка знала, що таке справжній ризик, не могла здатися так просто. Вона замовляє у людини з Чикаго товару на дві тисячі доларів в кредит, щоб розпочати власну справу. Правда, пізніше їй довелося продати меблі з власного дому, щоб повернути борг, але початок було покладено.

Секрет успіху Рози Блюмкін був простим: вона ніколи не втручалася в ті справи, про хід яких не мала жодного уявлення. Але рішення щодо власного бізнесу приймала блискавично, не озираючись назад і не сумніваючись в успіху.

Місіс Бі

У 1937 році Роза заснувала Nebraska Furniture Mart, девізом якого було гасло «Продавай дешево і не обдурюй», але її все так само бойкотували оптовики. Щоб
тримати свій бізнес на плаву, вона скуповувала меблі у великих магазинах Середнього Заходу.

Після смерті Ізидора у 1950 році підтримкою й опорою Рози став син Льюіс, який повернувся додому після Другої світової війни і зайнявся сімейним бізнесом. Війна у Кореї знизила продажі, і Розі все важче було розраховуватися з постачальниками. 50 тисяч доларів кредиту позбавили її спокою і сну. І тоді Розі прийшла геніальна ідея: орендувати величезну будівлю Omaha City Auditorium, щоб влаштувати масштабний розпродаж. Разом із сином вони придумали креативну рекламу, яка зібрала небачену кількість покупців. Товар розійшовся на суму 250 тисяч доларів. Пізніше Роза скаже, що з того дня вона нікому не була винна ні цента.

Секрет успіху Рози Блюмкін був простим: вона ніколи не втручалася в ті справи, про хід яких не мала жодного уявлення. Але рішення щодо власного бізнесу приймала блискавично, не озираючись назад і не сумніваючись в успіху.

До початку 1980-х років магазин Блюмкінів в Омасі перетворився на невелике містечко: покупці приїжджали з інших штатів, а інші рітейлери з’являлися
і зникали, не витримуючи конкуренції

Розі зробили дві операції і замінили обидва колінних суглоби. Вона була змушена їздити на триколісному карті для гри у гольф, але навіть це не зломило Блюмкін і не змусило її піти на пенсію.

Розу називали «Місіс Бі». Вона прокидалася о 5-й ранку, їла тільки фрукти й овочі, не вживала алкоголю, а в магазині її завжди бачили жвавою та моторною з
купою вказівок і порад. Здавалося, що Роза Блюмкін розкрила секрет вічної молодості або винайшла вічний двигун.

Невдовзі Розі зробили дві операції і замінили обидва колінних суглоби. Вона була змушена їздити на триколісному карті для гри у гольф, але навіть це не
зломило Блюмкін і не змусило її піти на пенсію. Керування поступово перейшло до сина, але Роза все ще керувала торгівлею у відділі килимів.

У 1983 році Блюмкіни продали свій бізнес компанії Berkshire Hathaway’s. Власник і один із найбагатших людей світу Воррен Баффет приїхав укладати угоду сам. Усе відбувалося дивним для бізнесменів чином: не проводилося жодного опису, аудиту, не підписувалися ніякі документи, були відсутні юристи. Баффет виписав Блюмкін чек на 45 мільйонів доларів, вона дала своє слово, і угоду закріпили рукостисканням. Домовилися підприємці і про те, що керування магазином залишається за Блюмкінами.

Королева рітейлу

Сімейні негаразди позначилися на бізнесових справах. Жорстка у спілкуванні, нетерпляча Роза віддавала весь свій час і сили у справу життя, очікуючи від родини того ж. Могла насварити у присутності покупців онуків, називаючи їх ледацюгами. Поступово родина віддалилася від Рози, а онуки навіть зірвали одну з її угод, після чого Блюмкін вирішила піти з компанії. Але сидіти вдома Місіс Бі не могла. Зовсім скоро вона реконструювала склад через дорогу від Nebraska Furniture Mart і відкрила там компанію-конкурента — Mrs. B’s Clearance. Крок за кроком, долар за доларом, покупець за покупцем маленький магазинчик ріс і почав перетворюватися на загрозу для такого монстра продажів, як Nebraska Furniture Mart.

Син Льюіс все ж не витерпів і написав матері лист із проханням припинити безглузде конкурування. Роза визнала, що сім’я важливіша за гроші, після чого конфлікт було вичерпано, а Баффет знову прийшов до Місіс Бі, щоб укласти нову угоду. Бізнесмен отримав від Рози її новий магазин, заплатив п’ять мільйонів доларів за використання імені Блюмкін і додав пункт про те, що за жодних обставин вона не буде конкурувати зі своєю родиною.

На столітній ювілей Рози Блюмкін Воррен Баффет уперше в житті заспівав і віддав мільйон доларів на реконструкцію театру, яким займалася Місіс Бі. Блюмкін було введено у Хол слави в Greater Omaha Chamber of Commerce, а після примирення з сім’єю Роза продовжила керувати продажами килимів у Nebraska Furniture Mart і не йшла з бізнесу навіть зважаючи на свій поважний вік. У 1998 році, коли Розі виповнилося 104 роки, її не стало, але Місіс Бі залишилася в історії американського бізнесу як королева рітейлу.